Правила мови (частина 2).
1. Використовуйте фемінітиви.
Фемінітиви — іменники жіночого роду, які позначають жінок, утворені від однокорінних іменників чоловічого роду, що позначають чоловіків, і є парними до них. Вчитель – вчителька, автор – авторка, історик – історикиня, авіатор – авіатриса тощо.
Фемінітиви в українській мові мають цікаву історію. Дехто з людей взагалі не сприймає ідею використання фемінітивів, декому вони звучать неприродно й незвично. При цьому часто забувають про існування в нашій мові таких звичних слів, як «учителька», «співачка» чи «княгиня» — які теж є фемінітивами. На жаль, так склалось історично, що раніше багато сфер та професій були недоступні для жінок, тому довгий період ми не мали відповідників-фемінітивів до багатьох слів.
Але мова — гнучка й пластична конструкція, яка підлаштовується під час і потреби людей. І зараз, коли ми живемо у ХХІ столітті і розуміємо, що жінки можуть робити абсолютно все те ж саме, що й чоловіки, концепція «щось забороняти, аби вберегти» втратила сенс. А використання фемінітивів, навпаки, сенсу набула.
Крім того, українська мова дуже сприятлива для формування фемінітивів і має конкретні правила для такого словотворення. Звісно, що не всі люди у нашому суспільстві готові до вживання фемінітивів, у такому разі залиште за людиною право вибору, як вона хоче, щоб про неї писали / говорили / звертались.
2.Не кажіть більше, ніж є насправді.
Іноді ми схильні драматизувати, особливо це характерно для медіа, яким потрібно написати чи відзняти історію так, щоб її прочитали чи подивились якомога більше людей, тоді вживаються не тільки емоційно забарвлені фрази, а й гіперболи, — слова-перебільшення. Між фразами «людина, яка користується колісним кріслом» і «людина, прикута до візка» відчувається різниця, правда ж? Адже в дійсності людина ні до чого не прикута, на ній немає кайданів, а крісло колісне — це просто засіб для пересування. Або, наприклад, досить поширена фраза «смертельний діагноз». Що це означає? Ми знаємо випадки, коли люди роками живуть із хворобами, які називають «смертельними», і ніхто, навіть лікарі, не можуть точно спрогнозувати результат. Тож будьте обережні з такими висловлюваннями і залишайтесь максимально близькими до реальності.
3.Дотримуйтеся принципу «спочатку людина»
Для безбар’єрної мови є таке просте правило, яке звучить так: «спочатку говоримо про людину, а не про її риси». Тобто у фразах та висловах спочатку згадуйте людину, а далі вже її ознаки, якщо це потрібно.
Наприклад, людина з інвалідністю, людина з ДЦП, людина з синдромом Дауна. Якщо ж ми говоримо, наприклад, «інвалід», ми по суті знеособлюємо людину, зводимо її особистість до якоїсь одної характеристики. Але насправді ж це не так.
Усі ми значно більше, ніж якась одна ознака.
Матеріал взято з https://bf.in.ua/
