Складові безбар'єрності.
Рівність.Стосовно концепції рівності вирує багато дискусій. Дехто каже, що люди апріорі не можуть бути рівними, бо вже народжуються різними за набором характеристик, статтю, кольором шкіри тощо. У цьому і полягає різноманіття. Але воно не має стати на перешкоді розвитку потенціалу та якісному життю людини. Тож під рівністю мається на увазі те, що у кожної людини мають бути забезпечені рівні права і можливості в реалізації цих прав: навчатися, працювати, відпочивати, вступати в шлюб (якщо вона того хоче) тощо.
Наприклад, внутрішньо переміщені особи, які через військові дії були вимушені покинути свої домівки, досі відчувають нерівність — зокрема труднощі із вирішенням житлових питань. Часто такі люди стикаються з дискримінацією з боку орендарів: ті, або відмовляються здавати житло, дізнавшись про їхній статус, або необґрунтовано завищують ціни тощо.
Безбар'єрність.
Чи задумувалися ви, з якими труднощами стикаються батьки маленьких дітей? Наскільки складно підтягнути дитячий візочок сходами одній людині без сторонньої допомоги, зайти з ним до магазину, де немає пологого входу чи пандуса, або у транспорт без спеціального пониження? Про цю проблему ми не замислюємось, поки самі не стаємо батьками чи поки в нашому близькому оточенні не з’являються діти. Усі ці сходинки, бордюри та високі пороги — це все бар’єри, які не дозволяють батькам чи опікунам вільно пересуватися з маленькими дітьми. Це також перепони, що ускладнюють пересування людям з інвалідністю, для яких більшість українських міст і сіл є архітектурно недоступними, а також людям старшого віку й іншим представникам маломобільних груп населення.
Є бар’єри ось такі — фізичні, просторові. Але є бар’єри економічні та освітні, коли у людини немає можливостей отримати гідну роботу чи доступ до якісної освіти через те, що вона якось відрізняється. Є бар’єри у ставленні до людини через певні ознаки (вік, стать, колір шкіри, мова), коли вона відчуває своє виключення із соціуму і не має можливості реалізувати свої амбіції та громадянські права.
Усі ці бар’єри шкодять не тільки певній групі людей, вони шкодять усьому суспільству. Адже ми втрачаємо величезний потенціал, відмовляючись взаємодіяти з різними людьми, у кожного з яких свій унікальний досвід. Втрачений потенціал — це втрачені можливості для всіх нас. Саме тому безбар’єрне та відкрите суспільство, де кожен відчуває, що до нього ставляться з повагою попри будь-які ознаки й статуси, і знає, що у нього є рівний доступ до можливостей, має перспективи для розвитку.
Безбар'єрність, як державна політика.
Уявіть собі, що три людини різного зросту дивляться спортивну гру через паркан. Одній видно все, другій потрібно трішки витягувати голову, щоб щось побачити, а третій через високий паркан нічого не видно. Як би ви розв’язали таку задачу, аби кожному було зручно спостерігати за грою? Підставили би другій та третій людині стільчики? Але тоді ви б оминули увагою першу людину, правда ж? Правильно було би прибрати паркан, щоб кожному з трьох було би комфортно дивитися гру. Але чому люди за парканом? Не знають де вхід? Немає коштів на квитки? Ми маємо позвати їх бути з нами, серед інших глядачів на трибунах. Це називається системним усуненням бар’єрів. І воно відбувається на рівні держави.
Як державна політика безбар’єрність означає формування такого підходу, за якого кожна людина в нашій країні може отримати вільний доступ до будь-якої сфери життя: навчання, будування кар’єри, спокійного пересування країною тощо. У квітні 2021 року була прийнята Національна стратегія зі створення безбар’єрного простору, яка була розроблена в межах ініціативи першої леді Олени Зеленської «Без бар’єрів» та на виконання Указу Президента України. Стратегія розрахована до 2030 року і передбачає усунення бар’єрів у шести основних напрямках.
Перший — фізичний, він включає розроблення єдиних архітектурних стандартів. Це означає, що все наше навколишнє середовище (будівлі, вулиці, тротуари, транспорт) має бути фізично доступним для всіх людей, зокрема для маломобільних груп населення (люди з інвалідністю, люди старшого віку, батьки з маленькими дітьми тощо).
Другий — суспільний і громадянський, який передбачає створення рівних можливостей для активної участі людей у громадському житті. Це означає, що кожна людина за такого підходу має відчувати себе вільною у своєму самовираженні, що її не будуть засуджувати через якісь її ознаки. А, навпаки, різність кожного з нас вкупі посилюватиме й розвиватиме наше суспільство.
Третій — економічний. І це означає забезпечення таких умов, за яких людина може працевлаштуватись і відчувати себе захищеною від проявів дискримінації. Також у межах цього напряму передбачається створення можливостей для отримання фінансових та інших ресурсів для того, щоб займатися підприємництвом.
Четвертий — освітній. З нього, певно, і варто було б почати, адже все починається з освіти: у кожної людини має бути вільний доступ до якісної освіти, причому впродовж усього її життя. Власне, якраз цим держава і буде опікуватися в межах цього напряму.
П’ятий — цифровий, та сфера, без якої неможливо уявити наше життя у ХХІ столітті. Цифрова безбар’єрність передбачає доступ усіх соціальних груп до всіх послуг, що є онлайн, та власне до інтернету.
І шостий — інформаційний. У межах цього напряму планується створити такі умови, за яких люди, незалежно від своєї мобільності, функціональних порушень чи комунікативних можливостей, зможуть отримувати доступ до інформації та користуватись усіма необхідними технологіями.
Усунення бар’єрів також передбачає роботу з міфами та стереотипами щодо тих чи інших груп населення. І, власне, цей довідник теж створений для цього.
Детальніше тут
